Поради щодо адаптації дитини до садочку
Оформляючи дитину в дитячий садок, батьки переживають: як її зустрінуть чи буде їй добре.
Потрапивши в незнайому ситуацію, вимушено спілкуючись з незнайомими людьми, навіть доросла людина буде почуватися некомфортно. Як почувається у таких умовах дво-трирічний малюк?
У чому полягають причини важкої адаптації до умов дитячого садка?
- Брак у сім’ї режиму , який збігається з режимом дитячої групи у дошкільному навчальному закладі.
- Брак досвіду спілкування з незнайомими дітьми і дорослими.
- Несформованість елементарних культурно-гігієнічних навичок.
- Наявність у дитини специфічних звичок.
- Невміння зайняти себе іграшками.
У період адаптації, шановні батьки, ви можете допомогти своїй дитині і зарадити багатьом проблемам:
- За можливості розширяти коло спілкування дитини, допомогти подолати їй страх перед незнайомими людьми: звертати увагу дитини на дії і поведінку сторонніх людей, викликати позитивне ставлення до них.
- Не допускати висловлювань співчуття про те, що змушені віддавати дитину в дитячий садок.
- Привчати до самообслуговування, заохочувати спроби самостійних дій.
- Допомогти дитині розібратися з іграшками: для цього використовувати показ дій з ними, сюжетний показ, спільні дії, залучати дитину до спільної гри.
- Розвивати наслідування та імітування у діях дитини: «політаємо як горобчики», «пострибаємо як зайчики».
- Вчити звертатися до іншої людини, ділитися іграшкою, жаліти дитину, яка плаче тощо.
До моменту вступу в дитячий садок дитина вже має вміти самостійно сідати на стілець, пити з чашки, користуватися ложкою, їсти з хлібом, активно брати участь в одяганні і роздяганні тощо.
Наочним прикладом мають виступати насамперед самі батьки. Вимоги до дитини мають бути послідовними і доступними. Важливо також постійно вправляти дитину у тих діях, якими вона оволодіває, заохочувати дитину, давати позитивну оцінку навіть за спробу виконання.
Пам’ятка дорослому
Ми дивимось на дітей щодня або своїх рідних, або вихованців. А от чи бачимо ми їх, а тим паче розуміємо? Усім небайдужим дорослим, дорослим, які прагнуть розуміти дітей і бути зрозумілими, пропонуємо пам’ятку.
Зрозумій мене
Поведінкові прояви — Психологічні мотиви
- Демонстративна неслухняність — Я хочу бути у центрі уваги
- Егоїстичні прояви — Все на світі починається з мене
- Пустощі — Я шукаю емоційних вражень
- Впертість — Я вимагаю незалежності
- Вередування — Я втомився від наказів, обов’язків
- Замкнутість — Не влізайте в мою самотність і не залишайте мене одного
- Агресія — Я шукаю собі самозахисту
- Пасивність — Я не впевнений, що хороший, що у мене вийде
- Аморальна поведінка — Я копіюю дорослих, приміряючи життя на себе
- Непосидючість — У світі так багато цікавого
- Образливість — Сигнал про нелюбов до мене
- Безлад — Я хочу встигнути все і поспішаю жити
- Скарги — Я вимірюю міру справедливості
- Лінощі — Я нудьгую від не цікавості
- Неуважність — Я приймаю лише значуще та близьке
- Нудьга — Я очікую нових емоцій
- Метушня, біганина — Я даю вихід енергії
- Надмірна посидючість — Я можу тривалий час займатись улюбленою справою
Адаптаційні казки для малят
Нове знайомство
Жив собі зайчик, звали його Пухнастик. Мав він довгі вушка та маленький хвостик. Зайчик швидко бігав та високо стрибав. А ще дуже любив своїх маму й тата. Любив із ними гратися, будувати башточки, ліпити гостинці своїм іграшкам.
Зайчик дуже любив гратися на лісовій галявині з іншими звірятками: лисенятком, ведмедиком, їжачком та сіреньким вовчиком. А от братика чи сестрички в нього не було. Засумував Пухнастик.
- Не сумуй, мій любий! — сказала мама синові. — Є у нашому лісі чарівний будиночок, де зранку звірята зустрічаються і разом грають у веселі ігри, малюють яскраві малюнки, співають та танцюють.
Стало Пухнастику цікаво.
- Я теж хочу ходити до лісового садочка та гратися разом з іншими звірятами. Але мені трохи страшно, — там не буде тебе.
- Але там буде Мудра Сова. Вона знає багато казок та віршиків, тож тобі ніколи буде сумувати. А ввечері ти нам із татом розкажеш, що цікавого дізнався та в яку гру грав із новими друзями.
- Уранці зайчика розбудив Сонячний Промінчик та подарував йому гарний настрій. Зайчик, узявши маму за руку, із задоволенням пішов знайомитися з новими друзями до лісового садочка.
Каприза
Жило-було маленьке Мишенятко Пік. Усе йому було не так. Любило мишеня пищати, тупотіти ніжками та кричати: «Не хочу! Не буду!».
Одного разу прокинувся Пік та й бачить: сидить біля нього інше мишенятко — не маленьке, а велике, не сумне, а веселе. Сидить та весело пищить: «Пі-пі-пі!». Здивувалося Мишенятко та й питає: «А чому це ти сидиш та пищиш?». А мишеня йому відповідає: «Усі звуть мене Каприза, я — твій найкращий друг. Давай разом вередувати, ото веселощі будуть навкруги!». Стали мишенята дружити, разом жити.
Збереться Пік з іншими мишенятами їсти, а Каприза йому на вушко пищить: «Не буду я слухняним, і їсти я не хочу!». Мишенятко Пік ніжками тупотить та повторює: «Не буду я слухняним і їсти я не хочу!». Збереться Пік із друзями погуляти, а Каприза йому на вушко знову пищить: «Не хочу одягатись, і не буду я взуватись!». Пік ніжками тупотить та повторює: «Не хочу одягатись, і не буду я взуватись!». Пригощають Піка шматочком сиру, а Каприза тут як тут — давай пищати на вушко.
Набридло Піку Капризу слухати: «Ох ти і вередливий, Капризо, дай мені спокій. Не хочу з тобою дружити, хочу слухняним бути!». Каприза злякався, перетворився на метелика та й полетів іншого друга шукати.
Мильні бульбашки
Маленьке Каченятко полюбляло купатись і завжди примовляло: «Я — жовтеньке Каченятко. Найбільше я люблю хлюпатись у водичці. Голівку опускаю, дзьобика вмиваю, крильцями махаю — водиченьку струшую, лапками «хлюп-хлюп» — рясочку шукаю». Але у Каченятка не виходило відчиститися від брудного листячка та пилу, бо воно не дружило з Милом.
- Подивися на мене, — звернулося Мило до Каченятка, — яке я рожеве, гладеньке, запашне та ще й чарівне!
- Як це чарівне? Ти вмієш чаклувати?
Мило усміхнулось і подарувало малюку багато різнобарвних мильних бульбашок, з якими було приємно бавитись. Граючись, Каченятко не помітило, як Мило допомогло йому стати чистеньким.
Зраділо Каченятко і запропонувало запашному Милу бути вірними друзями.
Голосистий Півник
Прокинувся Півник сумним. Надворі накрапав дощик і дуже не хотілося Півнику вранці йти до садочка. Але ж мама й тато поспішали на роботу.
Прийшов сумний Півник до садочка та зазирнув у групу. А там... лунає чарівна музика, веселі нотки стрибають, як сонячні зайчики, звірята всі разом будують казковий замок і співають пісень. Зрадів Півник, зайшов до групи і теж заспівав свою улюблену пісню: «Ку-ку-рі-ку!».
ЯК НАВЧИТИ ДИТИНУ ЦИВІЛІЗОВАНО ВИРАЖАТИ СВІЙ ГНІВ
Дитину з раннього віку переконують, що сердитися недобре, бо людина, яка виражає гнів, може «не вписатися» у соціум. Натомість, щоб навчитися виражати свою злість адекватно, дитина звикає пригнічувати її.
Сердитись час від часу – цілком нормально. Але не можна допускати, щоб злість переростала в жорстокість або агресію. Дуже важливо, щоб дитина це знала. Щоб запобігти агресивній поведінці дитини, потрібно навчити її керувати гнівом.
Чи є у вашої дитини проблеми з гнівом?
Кожна людина відчуває гнів, у тому числі й діти. І це нормально. Але деякі люди не можуть справлятися зі своїм гнівом. Розглянемо кілька ознак, які можуть свідчити про те, що у дитини є проблеми з гнівом:
· дитина часто виходить з себе через найменші дрібниці;
· дитина втрачає самоконтроль, не може зупинитися під час спалаху гніву;
· дитина не може зв’язно висловити свої почуття;
· дитина не помічає, як їх гнів впливає на інших людей. Здається, що її не хвилюють почуття оточуючих;
· дитина поводиться нерозумно;
· дитина використовує погрози в мовленні. У її малюнках і тому, що вона пише, присутня тема насильства і агресії;
· дитина говорить, що в її агресивній поведінці винні інші;
· дитина сердиться протягом довгого часу;
· дитина починає контролювати свою поведінку тільки після того, як її зупинять і посварять.
Діти, які бездумно проявляють агресивну поведінку, відчуваючи злість, зазвичай роблять боляче собі або іншим.
ЯК ПЕРЕВЕСТИ ГНІВ У МИРНЕ РУСЛО
Керування гнівом – це процес навчання дітей тому, як правильно направляти свій гнів у безпечне русло. Діти вчаться виявляти ознаки гніву, заспокоюватися і виконувати більш продуктивні дії. Керування гнівом не означає, що потрібно пригнічувати або заперечувати свої почуття.
Гнів – це нормальне почуття, і його потрібно висловлювати. Пригнічений гнів може призвести до спалахів. Керування гнівом допомагає запобігти таким спалахам, які можуть завдати шкоди дитині або іншим людям.
Навички управління гнівом так само важливі, як і інші життєві навички, які допомагають дитині згодом стати розумним дорослим. Як же допомогти дитині навчитися керувати гнівом?
Поради з керування гнівом у дітей
Керувати гнівом нелегко. Саме тому дитина повинна це засвоїти якомога раніше. Розглянемо кілька порад, які допоможуть дитині краще справлятися зі своїм гнівом.
Беріть паузу
Паузи завжди допомагають, коли дитина сердиться. Коли у неї трапляється напад гніву, не реагуйте і не сваріть її. Це тільки посилить її гнів. Замість того щоб сперечатися або говорити з нею на підвищених тонах, вчиніть так: почекайте, поки дитина закінчить, а потім відведіть її до її кімнати. Скажіть їй якомога спокійніше, що вона повинна провести у своїй кімнаті деякий час, щоб заспокоїтися.
Почуття власного гніву може лякати деяких дітей. У такому випадку не варто залишати дитину саму в кімнаті: це тільки посилить гнів. Якщо ви помічаєте, що до почуття гніву у дитини додається страх, залишайтеся поруч з нею.
Але якщо дитина проявляє агресію, негайно зупиніть її і змусьте сидіти тихо протягом однієї-двох хвилин, поки вона не заспокоїться.
Вивчіть словник почуттів
Коли маленькі діти відчувають злість, вони зазвичай кричать, б’ються і кидаються речами, тому що не знають, як висловити свій гнів словами. Словник почуттів – це список слів, які дитина може використовувати, щоб висловити свої емоції. Навчіть її слів, які позначають емоції.
Ви можете почати з таких слів, як «сердитись», «щасливий», «злякатися», «нервовий», «тривожний», «роздратований» тощо.
Як тільки дитина засвоїть ці слова, навчіть дитину вживати їх в реченнях: «Я зараз так серджуся на тебе» або «Він мене дратує».
Висловити свої почуття завжди краще за допомогою слів, ніж битися, кусатися або кидатися речами.
Дайте вихід гніву
За почуття гніву відповідає мигдалеподібне тіло – частина мозку, яка також відповідає за реакцію організму «бий або біжи». Як тільки людина відчуває гнів, у її надниркових залозах виділяється адреналін, підвищується рівень тестостерону в організмі, підвищується пульс і артеріальний тиск. Коли в організмі підвищується рівень адреналіну, людина відчуває силу і енергію, а її голос стає голоснішим. Такі зміни збільшують ризик агресивної поведінки. Щоб цьому запобігти, потрібно перенаправити адреналін на щось більш продуктивне і менш шкідливе. Наприклад, можна побити боксерську грушу, покричати в подушку. Фізичне навантаження – один з найефективніших способів управління гнівом як для дорослих, так і для дітей.
Співпереживайте дитині
Співпереживання може творити чудеса, коли мова йде про дитину, що відчуває гнів. Якщо ваша дитина сердиться, заохочуйте її говорити про це. Не перебивайте дитину, коли вона висловлює свій гнів. Визнайте будь-які її почуття, будь-то гнів, роздратування або якісь інші.
Покажіть дитині, що ви дбаєте про неї. Часто діти стають агресивними, коли вони розчаровані або відчувають, що ними нехтують або зраджують їм. Дитина може відчувати, що гнів – це єдиний спосіб, щоб її почули або сприйняли серйозно. Подумайте, після якого вашого вчинку дитина стала проявляти гнів.
Коли дитина заспокоїться, сядьте поруч з нею і щиро запитайте, що її турбує і як ви можете їй допомогти. Не акцентуйте увагу дитини на помилках. Дозвольте їй робити помилки – без цього неможливий розвиток. Не набридайте дитині довгими поясненнями – просто мовчіть і тим самим проявіть трохи співчуття.
Хваліть дитину за хорошу поведінку
Поведінка дитини залежить від того, як ви на неї реагуєте. Діти завжди прагнуть привернути увагу батьків будь-якими способами і отримати їх схвалення. Тому, коли ваша дитина демонструє хорошу поведінку, хваліть її й цінуйте її зусилля. Але не перестарайтеся. Занадто часта похвала може принести шкоду: дитина буде чекати тільки похвалу і не буде сприймати критику. Похвала за хорошу поведінку важлива, проте не менш важливо вказувати їй на неправильну поведінку і допомогти виправити її.
Покажіть дитині хороший приклад
Покажіть дитині приклад того, як керувати гнівом і контролювати свої емоції. Батьки самі повинні навчитися контролювати свій гнів, спілкуючись один з одним. Якщо батьки не можуть спілкуватися чемно, діти теж навряд чи навчаться цьому. Гарне спілкування – це мистецтво, і цьому треба вчитися.
Визнайте свою неправоту. Коли ви будете визнавати свої помилки, тим самим ви заслужите повагу своїх дітей і навчите дітей покірності. Батьки повинні навчитися вирішувати свої проблеми цивілізовано. Коли ви навчитеся цього, діти будуть брати з вас приклад і намагатися впоратися зі своїм гнівом без агресії і насильства.
Встановіть правила
Правила важливі для того, щоб дитина виросла дисциплінованою. Дуже важливо встановити дитині правила на випадок, коли вона злиться. Дитина повинна розуміти, що злитися – нормально. Але проявляти жорстокість або агресію неприпустимо!
Тому вона повинна дотримуватися таких правил:
· неприпустимо битися, кусатися, щипати або застосовувати насильство;
· не можна кричати – щоб вирішити будь-яку проблему, всі розмовляють спокійно;
· не можна обзиватися і говорити образливі речі;
· ніколи не можна говорити відразу ж, як тільки з’являється почуття гніву. Потрібно відкласти розмови до того моменту, коли дитина заспокоїться;
· проблеми потрібно вирішувати, коли всі спокійні;
· метою будь-якої суперечки має бути вирішення проблеми, а не доведення своєї правоти;
· після спалаху гніву потрібно потиснути один одному руки і помиритися;
· не потрібно постійно згадувати минуле.
Ви можете доповнити список правил на свій розсуд. Враховуйте при цьому поведінку дитини. Головне – переконатися, що і ви, і ваші діти дотримуєтеся цих правил, і будь-які їх порушення мають наслідки. Правила повинні бути однозначними, і з них не повинно бути винятків.
Знайдіть альтернативу
Якщо дитині не можна кричати і битися, коли вона відчуває гнів, то що вона повинна робити? Ось кілька альтернативних способів безпечно виплеснути свій гнів:
Використовуйте боксерську грушу. Побити грушу або подушку, щоб виплеснути гнів – нормально, бити людей – ні.
Запропонуйте дитині намалювати на аркуші паперу причину гніву і порвати його на дрібні шматочки.
Дихайте. Запропонуйте дитині робити глибокі вдихи і видихи щоразу, коли вона відчуває гнів. Можна виконати вправу «Подих дракона»: запропонуйте дитині вдихати через ніс і видихати через рот, ніби дракон дихає вогнем.
Відведіть дитину в спокійне місце, подалі від того, що викликає у неї гнів. Так дитина швидше заспокоїться.
Запропонуйте дитині намалювати свої емоції. Кольорові малюнки допоможуть дитині заспокоїти емоції і спрямувати гнів у творче русло.
Поцікавтеся у дитини, що її заспокоює. Використовуйте ці підказки кожен раз, коли ви бачите, що вона починає злитися.
Дотримуйтеся правила «Ранок вечора мудріший». Якщо ввечері у дитини виникла проблема, краще її обговорити на наступний ранок, коли всі будуть спокійні.
Будь-яка проблема має багато способів вирішення. Допоможіть дитині розібратися в причинах проблеми, трохи почекайте і поверніться до проблеми, коли вона заспокоїться.
Якщо такої схеми дотримуватися постійно, то дитина навчиться справлятися з гнівом. Вона також буде розуміти, що з нею відбувається та зуміє пояснити це іншим. Зможе виражати злість у прийнятний спосіб, без шкоди для себе та інших. І що важливо, вона засвоїть для себе різні варіанти виходу зі складних ситуацій.
Чому важливо обіймати дитину?
- Вираз любові та забезпечення безпеки. Обійми - це особливий спосіб донести до дитини, що ви завжди поруч і готові захищати. Це формує у дитини почуття безпеки та впевненості.
- Емоційна близькість. Обіймаючи дитину, ми зміцнюємо звязок між нами. Діти відчувають вашу близькість та розуміння, що допоможе їм краще розбиратися у своїх почуттях.
- Зниження рівня стресу. Обіймашки зменшують рівень стресу та тривожності у дітей, створюючи у них почуття спокою та комфорту. Не забувайте обіймати своїх малюків - це один із прекрасних способів зробити їх дитинство щасливим та насиченим.
5 порад як допомогти итині покращити свою самооцінку.
- Вчіть дитину робити щось нове! - Кататися на велосипеді, ліпити з глини чи малювати - заохочуйте дитину спробувати щось нове. Спочатку показуйте й допомагайте. Поступово допомагайте дитині зробити все самостійно, навіть, якщо вона робить помилки. Пояснюйте, що помилка - це не катастрофа, але не обовязково все має бути ідеально.
- Хваліть зусилля дитини! - Важливо хвалити дитину не лише за результат роботи, але і за старання і прогрес. Скажіть, що ви пишаєтесь, що дитина щодня робить зарядку чи бігає, навіть якщо поки вона не отримала за це медаль.
- Будьте чесним! - Не потрібно казати дитині, що вона виступила чудово, якщо це було не так. Діти дуже добре відчувають обман, і потім просто не довірятимуть вам. Краще скажіть: "Така, це був не найкращий твій виступ. Але я пишаюся тим, що попри невдале виконання одного елементу ти не зупинився і продовжив виступ. Завтра все обов"язково вийде!"
- Зосередьтеся на сильних сторонах! - Зверніть увагу на те, що подобається вашій дитині і що в неї гарно виходить. Якщо дитина захоплюється малюванням, не варто сварити її за посередність в математиці. Дитина не може однаково захоплюватись всім.
- Дозволяйте дитині допомагати іншим! - Самооцінка зростає коли дитина бачить, що те, що вона робить, є важливим для інших. Дитина може допомогти вам у приготуванні вечері чи намалювати листівку для брата
Корисні сервіси та чатботи для дітей у часі війни
Поради батькам. Заняття для дітей, які відчувають тривогу.
Пропонуємо вам ряд просвітницьких матеріалів для збереження психічного здоров"щя та формування навичок готовності до самостійного життя, що створені в межах Всеукраїнської програми ментального здоров"я "Ти як?" у співпраці з Міністерством освіти і науки України.